Американські зірки просяяли в Києві та Львові

Фото Володимира Осипенка

07 та 11 березня 2018 року Україну потішили виступи відомого американського диригента Теодора Кучара і канадського скрипаля Корі Церовшека.

Теодор Кучар

У диригента давня й постійна дружба з НСОУ. Протягом п’яти років — з 1994-го по 1999-й — Кучар був головним диригентом Національного симфонічного. Чудово пам’ятаю яскраві концерти під його керуванням наприкінці 90-х. Тоді після одного з них публіка не відпускала артистів, і маестро вийшов на сцену з маленьким сином на руках, показавши залові, що всім час додому.

З ним до України прилетів чудовий канадський скрипаль Корі Церовшек. Це надзвичайно яскрава людина і музикант, якому на найвищому рівні вдалося сумістити у своєму житті далекі сфери — музику та математику.

Корі Церовшек

Корі — 45, грати на скрипці він почав у 5, у 12 закінчив Королівську консерваторію Торонтського університету з золотою медаллю. Того ж року вступив до Університету Індіани, де був учнем Джозефа Гінгольда, який виховав також Джошуа Белла. Зовсім юним, у 15 років, Корі отримав ступені бакалавра математики і музики, в 16 — магістра з обох дисциплін, а у 18 закінчив із них докторський курс. Просто феноменально! Одночасно вчився гри на фортепіано і в юності часто виступав у концертах, граючи на обох інструментах. Артист давно живе поперемінно в різних містах США і Парижі. Хоч як несподівано, але інтереси цього видатного музиканта, як і раніше, постійно розриваються між музикою, математикою та… медициною. Церовшек — співзасновник і технічний директор технологічної компанії, що спеціалізується на медичній освіті, займався навчанням студентів дистанційної діагностики хвороб на віртуальних пацієнтах.

Втім, недавно Церовшек залишив медичні розвідки. Сподіваюся, це сприятиме частішим виступам чудового скрипаля.

К.Церовшек та Т.Кучар

Кучар і Церовшек дали два концерти: в Києві та Львові. Програми показали різні. У Львові грали віденських класиків — Й.Гайдна, В.Моцарта й Л.Бетховена. Київський містив чарівну коротку увертюру Леонарда Бернстайна до мюзиклу “Кандид”, написану 1956-го, — легку й жваву. Увертюра під рукою Кучара прозвучала темпераментно і захопила слухачів. “Кандид” регулярно з успіхом ставиться в усьому світі в музичних театрах і трактується, залежно від їхнього репертуару та жанрового спрямування, як опера, оперета, але найчастіше — як мюзикл. Увертюра набула самостійного життя, стала свого роду симфонічним хітом. З 1990 р. Нью-Йоркський філармонічний оркестр виконує її без диригента — на спомин про автора, який був також видатним диригентом і 11 років керував цим славетним колективом.

Потім виконали масштабний скрипковий концерт сі мінор англійця Едварда Елгара, що нечасто у нас звучить, завершений ним у 1910 р. Цей твір, випередивши час, довго чекав своєї нагоди. Музика Елгара не була популярною в середині XX ст., хоча скрипковий концерт періодично потрапляв у програми. До кінця минулого століття, коли творчість англійського композитора повернулася в широкий репертуар, було зроблено понад 20 його записів. Тепер скрипковий концерт люблять і виконують в усьому світі. Дуже популярний і віолончельний концерт мі мінор англійського композитора.

Елгар писав скрипковий концерт нелегко, з перервами, близько 20 років, його пізньоромантичний опус близький до німецької романтики Й.Брамса, але, на мій погляд, більш “відкритий” і емоційно часом тяжіє до “надриву”. Концерт одразу приніс авторові величезний успіх і надалі — популярність. Вважаю, причиною не особливо активної затребуваності твору впродовж кількох десятиліть після прем’єри є його довжина і достатня складність. Втім, у 2010-му, до 100-річчя твору, у світі прозвучало чимало його інтерпретацій. В Англії цей концерт високо цінується, і на Другому міжнародному конкурсі скрипалів ім. Бенджаміна Бріттена, що проходив у Лондоні у 2008 р., він був однією з трьох партитур, обов’язкових до виконання, на вибір учасника.

 Напередодні львівського виступу в інтерв’ю місцевому виданню Корі сказав про Елгара та його концерт: “Я жартую, що він велелюбний “ботан”: закохується по вуха, але боїться сказати про це”.

Грав у Києві Церовшек чудово, надихаючи диригента й оркестр, що звучав чарівно, бездоганно.

Усі разом вони вибудували величезне полотно, повели й захопили за собою слухачів. Технічно скрипаль бездоганний. Здається, що скрипка “Драгонетті, Міланолло” майстра Антоніо Страдіварі 1728 р., на якій у минулому грали Віотті, Паганіні й Кристіан Феррас, легко, слухняно підкоряється його волі. Соліст настільки глибоко поринає в музику, яку створює на наших очах, зростається з нею, що зал ані на мить не перериває пильного вслухання в диво потужних кульмінацій, ніжних кантиленних “спадів” і драматичних сольних каденцій.

Церовшек не дає засумніватися у правильності концепції саме такого масштабу, в необхідності донести до слухачів укладені в музику почуття, передати величезну звукову інформацію, вміщену між першим дотиком смичка до струн і останнім акордом.

Присутні в Колонному залі ім. Лисенка отримали насолоду, програма й гості виявилися унікальними. Соліст виступив на біс двічі, розкішно, вишукано виконавши Адажіо й Ларго з 1-ї та 3-ї сонат для скрипки соло Баха, відповідно. Грати Баха після складного концерту візьметься не кожен, точніше — майже ніхто… А зіграв Корі просто чудово. Надзвичайно тонкий звук, стрункість форми, вишуканість кожної фрази були вищі за будь-які похвали. Овації не вщухали…

Після концерту, обговорюючи гру зіркового гостя, слухачі відзначали ідеальність його виконання, котра можлива тільки на конкурсах найвищого рівня, коли конкурсанти перебувають на піку творчої форми, грають із максимальною віддачею. (До речі, у Львові скрипаль грав не менш масштабний Концерт Ре мажор Л.Бетховена).

Артисти НЗАСОУ

До другого відділення ввійшла тільки симфонія №3 американського композитора Аарона Копленда (звучить близько 40 хв.). Це його остання симфонія, написана у 1944—1946 рр. Прем’єра відбулася 18 жовтня 1946 р. у виконанні Бостонського симфонічного оркестру п/к Сергія Кусевицького. Композитор народився і все життя прожив у Нью-Йорку (1900—1990). Його музика — продукт його часу (в різні періоди Копленд писав під впливом неокласицизму, часом серійної техніки, трохи джазу) і американського фольклору.

Звісно, співвітчизники люблять і шанують свого славетного симфоніста. Асоціація музичних критиків Нью-Йорка присудила Третій симфонії приз найкращої американської симфонічної роботи сезону 1946—1947 рр. У Київ партитуру привіз із собою диригент, нашій публіці було цікаво наживо ознайомитися з талановитим твором американського метра. Розширений оркестр включав четверні склади дерев’яних і мідних духових, багато перкусійних, дві арфи, челесту, фортепіано.

Під час прослуховування симфонії виникла певна паралель. Після останнього присудження американської кінопремії “Оскар”, коли її отримала гуманістична, але не надто психологізована картина “Формула води”, склалося враження, що американці, незважаючи на їхні проблеми, живуть і творять інакше, не так, як ми. У нас життя більш витончено, психологізовано, “зломлено”, “страждально” відображається в наших літературі, кіно, музиці. І “драматизм” симфонії Копленда — не зовсім драматизм, у нашому розумінні. Ревуцький, Лятошинський, Прокоф’єв, Шостакович — його сучасники — це воістину глибинні, психологічні роздуми, рефлексії про те, як жив світ — сучасний Копленду періоду Другої світової війни…

Nota Bene

Корі Церовшек народився у Ванкувері в родині емігрантів з Австрії. Виступав з оркестрами Бостона, Філадельфії, Сан-Франциско, Детройта, Цинциннаті, Сент-Луїса, Атланти, Балтімора, Монреаля, Ванкувера й Торонто; грав із видатними колективами: Берлінським симфонічним, Ізраїльським філармонічним оркестром, Празьким симфонічним, Гонконзьким філармонічним, Президентським Гаазьким, оркестрами Сіднея, Мельбурна, Аделаїди, Віденським камерним, Камерним міста Монпельє. Працював із диригентами Зубіном Метою, Шарлем Дютуа, Майклом Тільсоном Томасом, Нееме Ярві, Йоелем Леві й Хесусом Лопес-Кобосом. У 2006-му музикант був номінований на премію Grammy в категорії камерної музики в дуеті зі Стівеном Хейманом.

Теодор Кучар співпрацював зі знаменитими солістами: Джеймсом Голуейєм, Джессі Норман, Лінном Харреллом, Іцхаком Перлманом, Йо-Йо Ма, Джошуа Беллом, Сарою Чанг, Мстиславом Ростроповичем, Фредерикою фон Штаде та ін. Диригент здійснив перші виступи Національного симфонічного оркестру України в Австралії, Гонконзі та Великій Британії. Під його керуванням НСОУ став найчастіше записуваним оркестром колишнього СРСР. У період роботи Кучара головним диригентом оркестр записав понад 70 компакт-дисків для фірм Naxos і Marco Polo, серед яких — усі симфонії В.Каліннікова, Б.Лятошинського, Б.Мартіна, С.Прокоф’єва, твори В.Моцарта, А.Дворжака, С.Глазунова, Р.Щедріна, Д.Шостаковича, П.Чайковського, Є.Станковича. Справді, диск із записом 2-ї та 3-ї симфоній Б.Лятошинського був визнаний Австралійською державною телерадіокомпанією (АВС) найкращим світовим записом 1994 р. Цей альбом, за версією Американської асоціації радіомовців, названий у 1994-му “найкращим закордонним записом року”, а повне зібрання творів для скрипки з оркестром Волтера Пістона журнал “Грамофон” назвав “записом 1999 року”. Повне зібрання симфоній С.Прокоф’єва, на думку багатьох критиків, є найдосконалішим циклом доступних компакт-дисків.

 

Це саме російською: https://zn.ua/ART/koncerty-amerikancev-s-orkestrom-278284_.html